10 грудня 1815 року у великого англiйського поета Байрона народилася дочка.  Її назвали Ада Августа. Людству потрiбно було прожити ще бiльш ніж столiття, щоб зрозумiти великий змiст i значення iдеї Беббiджа, але Ада Августа Лавлейс (таке стало її прiзвище пiсля замiжжя)  вiдразу оцiнила винахiд свого доброго друга i разом iз ним намагалася обгрунтувати i показати що воно обiцяє людству. Її рукою бiльш пiвтора сторiччя тому були написанi програми разюче схожi з програмами, складеними пiзнiше для перших ЕОМ. Можна лише дивуватися i захоплюватися тим що зробила ця юна жiнка.

На жаль, дочка Байрона прожила лише 36 рокiв. Разом iз видатним iнтелектом батько передав їй i цю страшну спадковiсть - ранню смерть - поет помер у такому ж вiцi...

Незважаючи на всi старання Беббiджа i Лавлейс машину побудувати не вдалося...

Cучасники, не бачачи конкретного результату, розчарувалися у роботi вченого. Вiн випередив свiй час.

1822 р. Англієць Чарльз Беббідж, укладач таблиць для навігації, винайшов різницеву машину, призначену для розрахунків і друкування великих математичних таблиць.

У 1833 р.  Бебідж, розробив проект «аналітичної машини». За його задумом, ця машина мала стати гігантським арифмометром із програмним керуванням. Його машина стала прообразом майбутніх комп'ютерів.

Машина включала п'ять пристроїв (як i першi ЕОМ, що з'явилися 100 рокiв по тому): арифметичний (АП), що запам'ятовує (ЗП), керування, вводу, виводу. АП будувалося на основi зубчатих колiс, на них же пропонувалося реалiзувати ЗП (на 1000 50-розрядних чисел!). Для вводу даних i програми використовувалися перфокарти. Гадана швидкiсть обчислень - додавання i вiднiмання за 1 сек, множення i дiлення - за 1 хв. Крiм арифметичних операцiй була команда умовного переходу. Всю машину через її громiздкiсть створити не вдалося. Тiльки зубчатих колiс для неї знадобилося б понад 50000. Змусити таку махину працювати можна було тiльки за допомогою парової машини, що i намiчав Беббiдж.

и

Першим реально здiйсненим i ставшим вiдомим механiчним цифровим обчислювальним пристроєм стала "паскалiна"  великого французького вченого Блеза Паскаля (1623-1662) 6-ти (або 8-ми) розрядний пристрiй на зубчатих колесах, розрахований на пiдсумовування та вiднiмання десяткових чисел (1642 р.) В цій машині кожному десятковому розряду відповідало 

коліщатко з нанесеними на нього поділками від 0 до 9. Сусідні коліщатка були механічно зв’язані так, що надлишок над 9 коліщатко передавало наступному, повертаючи його на 1.

Через 30 рокiв пiсля "паскалiни" у 1673 р. з'явився "арифметичний прилад" Готфрiда Вiльгельма Лейбнiца (1646-1716) - дванадцятирозрядний десятковий пристрiй для виконання арифметичних операцiй, включаючи множення i дiлення, для чого, на додаток до зубчатих колiс використовувався схiдчастий валик.

Лічильні машини Паскаля і Лейбніца стали прообразом арифмометра. Перший арифмометр для чотирьох арифметичних дій, який застосовувався у практиці, вдалося сконструювати тільки через сто років, у 1790 р., ні-мецькому годинниковому майстру Гану. Згодом пристрій арифмометра удосконалювався багатьма механіками з Англії, Франції, Італії,  Росії, Швейцарії.

У 1623 р. через 100 iз лишком рокiв пiсля смертi Леонардо да Вiнчi нiмецький вчений Вiльгельм Шиккард  (1592-1636) запропонував своє рiшення тiєї ж задачi на базi шестирозрядного десяткового обчислювача, що складався також iз зубчатих колiс, розрахованого на виконання додавання, вiднiмання, а також табличного множення та дiлення.

Обидва винаходи були виявленi тiльки в наш час i обидва залишилися тiльки на паперi.

Основою практично усiх винайдених за 5 столiть пристроїв було зубчате колесо, розраховане на фiксацiю 10 цифр десяткової системи числення.

Перший у свiтi ескiзний малюнок тринадцятирозрядного   десяткового пiдсумовуючого пристрою на основi колiс iз десятьма зубцями належить Леонардо да Вiнчi (1452-1519). Вiн був зроблений в одному iз його щоденникiв (учений почав вести щоденник ще до вiдкриття Америки в 1492 р.)

У Давній Греції й у Давньому Римі були створені пристрої для лічби, названі абак (від грецького слова «дощечка, покрита пилюкою»). Абак називають також римською рахівницею. Це були кістяні, кам'яні чи бронзові дошки із заглибленнями-смугами, у яких містилися кісточки (або камені). Лічба здійснювалася пересуванням кісточок.

У країнах Давнього Сходу (Китаї, Японії, Індокитаї) існувала китайська рахівниця (на малюнку показано музейний екземпляр «Дракон»). На кожній нитці або дротині в цій рахівниці було по п'ять і по дві кісточки. Лічили одини­цями і п'ятірками. У Росії для арифметичних обчислень застосовувалася руська рахівниця, що з явилися в XVI столітті, але подекуди рахівниці можна зустріти і сьогодні.